The characteristic touches of Zaporozhian etos in XVIII ct.

  • V. I. Mil’chev
Keywords: celibacy, glory, fraternity, Zaporozhian Cossacks, etos

Abstract

The article is dedicated to the research of the historical etos of Zaporozian cossacks during the XVIII ct. Materials of the Poland, Russian and Ukraine archives are the basis for the scientific research. The characteristic constituents of Zaporozhian etos: missions of „Shield of Christianity”, renunciation from domestic life, code of honour of Sichcossacks, and also observance of external, attributive, markers of task force are in clothes, to the hair-do and suchlike were selected and analysed.

References

1. Скальковский А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского. Извлечено из собственного Запорожского архива. – Одесса, 1841.
2. Новицкий Я.П. С берегов Днепра. Путевые записки и исследования // Сборник статей Екатеринославского научного общества по изучению края. – Екатеринослав, 1905.
3. Яворницький Д.I. Iсторiя запорозьких козакiв. – К., 1990. – Т.1.
4. Рябінін-Скляревський О.О. Запорозькі заколоти та керуюча верства Коша XVIII століття // Малинова Г.Л., Сапожников И.В. А.А. Рябинин–Скляревский: материалы к биографии. – О. – К., 2000.
5. Российский государственный архив древних актов (далее – РГАДА). − Ф. 13. − Оп. 1. − Д. 76.
6. Российский государственный военно-исторический архив (далее – РГВИА). − Ф. 52. − Оп. 1. − Д. 95. − Ч. 3.
7. Государственный архив Краснодарского края (далее – ГАКК). − Ф. 249. − Оп. 1. − Д. 37 (цитується лист ієромонаха Кирила (Тарловського) кошовому отаману Війська вірних запорозьких козаків З.Чепізі від 15 березня 1789 р.).
8. РГВИА. − Ф. 52. − Оп. 1. − Д. 1. − Ч. 2. Дослівно: “во знак своей к нам подданической верности в защищение нашей православныя христианския кафолическия веры и Святого Креста” або “верные наши подданные против неприятелей Наших и Креста Христового врагов… мужественные и ревностные службы и действа показали” (грамоти імператриці Анни Іоаннівни від 18 червня 1735 р. і 14 січня 1737 р.).
9. ГАКК. − Ф. 249. − Оп. 1. − Д. 126-а (т.2) (лист від 9 жовтня 1792 р., з Павлограда).
10. ГАКК. − Ф. 249. − Оп. 1. − Д. 117 (т.1) (лист від 3 жовтня 1791 р., з Кисляківки).
11. РГАДА. − Ф. 248. − Оп. 113. − Д. 1591.
12. РГВИА. − Ф. 52. − Оп. 1. − Д. 1. − Ч. 2. У турецько-кримських документах вони зазвичай звуться джюрун, або гюрун, тобто джурами, молодиками (з скарги хана Селім-Гірея ІІ імператриці Єлизаветі Петрівні на Військо Запорозьке Низове (1747 р.)).
13. Российская национальная библиотека. Отдел рукописей (далее − РНБ ОР). − Ф. 588. − Оп. 1. − Д. 1812, Л. 1-21об.
(“Физическое и философическое описание от Питерсбурха до Тулы, а от Тулы до морей Азовского и Черного положения мест и причины их, и бывших степей запорожских казаков с предположением для пользы народа на сих землях обитающих, сообразно пользе государственной”). Як зауважував анонімний новоросійський поміщик, який добре знав запорозький побут ще з часів російсько-турецької війни 1768-1774 рр., а після 1775 р. й сам мав маєток на землях колишніх Вольностей і мав змогу часто спілкуватися з січовиками з навколишніх слобод – “Храбростью они называли все то, что могли отнять у своих соседей, что усугубляло их багатство” (л.6об.).
14. РГАДА. − Ф. 13. − Оп. 1. − Д. 76.
15. ГАКК. − Ф. 249. − Оп. 1. − Д. 126-а (т.2): тогочасні епістолярії донесли достатню кількість велми характерних свідчень на користь цього: так, приятель А. Головатого, відомий український просвітитель XVIII-го століття, Ф. Квітка, який був вчителем сина Головатого, розпочинаючи в листі малоприємну для чорноморського керівництва розмову про гайдамакування їхніх підлеглих – чорноморців у Катеринославському намісництві, зауважував: “та ще батьку, поговоримо лиш ми і о козацкой славє, бо слава буваєть двояка” (лист від 28 жовтня 1792 р., з Харкова).
16. ГАКК. − Ф. 249. − Оп. 1. − Д. 73 (лист колишнього кошового отамана Війська Запорозького Низового П. Федорова до отамана й судді Чорноморського війська – З. Чепіги й А. Головатого, від 7 квітня 1790 р., з Самарського Пустинного монастиря).
17. СПбИИРАН. − Ф. 200. − Оп. 2. − Д. 188.
18. ГАКК. − Ф. 249. − Оп. 1. − Д. 117 (т.1) (лист П. Скаржинського до З. Чепіги, від 15 жовтня 1790 р.) – удавано ображаючись на З. Чепігу за те, що той давно не писав йому, П. Скаржинський нагадує: “позабулись, что мы с вами колись побратались, як в Касперовке напивались”.
19. РГАДА. − Ф. 248. − Оп. 113. − Д. 846.
20. ГАКК. − Ф. 249. − Оп. 1. − Д. 117 (т.2) (лист військового судді А. Головатого до кошового отамана З. Чепіги, від 17 жовтня 1792 р.): повідомляючи на Кубань про події у старому коші – Слободзії, той достатньо яскраво описує сутичку на побутовому ґрунті – “…солдат козакови нашому обрубил пальцы, а наши, поправивши, убили солдата…”.
21. РГАДА. − Ф. 1445. − Оп. 1. − Д. 56: настанова П. Румянцева Малоросійській колегії від 19 листопада 1777 р. з вимогою повторних публікацій наказів населенню українських губерній про неприпустимість самосудів, смертовбивств та мордобоїв під час вирішення спірних питань.
22. РГАДА. − Ф. 20. − Оп. 1. − Д. 54. − Ч. 2.
23. РГВИА. − Ф. 13. − Оп. 1. − Д. 100.
24. РГВИА. − Ф. 52. − Оп. 1. − Д. 95. − Ч. 3.
25. Российский государственный архив военно-морского флота (далее – РГАВМФ). − Ф. 212. − Оп. 4. − Д. 139 (витяг з рапорту полковника І.Мандри обер-інтендантові М. Рябініну від 17 липня 1772 р.). дослівно, відповідь була наступною: “на которой приказ вашему высокородию репортую, что Войско Запорожское, в команде моей находящееся, не для таковых случаев, как ваше высокородие приказывают сюда призвано, но единственно для случая военного”.
26. РГАДА. − Ф. 248. − Оп. 113. − Д. 1579.
27. РГВИА. − Ф. 52. − Оп. 1. − Д. 95. − Ч. 3: згадано лист командирові Дніпровської лінії В. Черткову від 29 вересня 1772 р.
28. Дніпропетровський історичний музей (далі – ДІМ). − КП. 74238 / АРХ. 14531.
29. РГАДА. − Ф. 13. − Оп. 1. − Д. 76.
30. ДІМ. − КП. 74232 / АРХ. 14531 (цитата з рапорту командира Барвінкостінківського повіту (паланки) секунд-майора Крамніна до Азовської губернської канцелярії від 16 червня 1776 р.): “козаки продают свой скот дешевою ценою и отдают в долг ис половины с тем что естли де мы живы будем то отдашь нам половину, а естли каким случаем пропадем, то отдай на церковь, а другия говорят мы все бросим, а что надо заимеем где ни будь, а себе оставляют по двое лошадей”.
31. РНБ ОР. − Ф. 550. − Оп. 1. − Q IV-410 (“Хождение в Иерусалим из Москвы старца Леонтия в 1701-1703 годах”): “...казаки палеевщина и свальбы покинули, а все голудба беспортошная, а на ином и клока рубахи нет, страшны зело и черны, что арапы, а лихи что собаки из рук рвут, они на нас стоят дивятца, а мы и втрое, что таких уродов от роду не видывали...”.
32. Российский государственный исторический архив (далее – РГИА). − Ф. 1286. − Оп. 1. – 1804 г. − Д. 246: (рапорт херсонського військового губернатора А. Розенберга імператорові Олександру І про результати інспекційної поїздки Півднем): “…проезжая к Екатеринодару и оттуда, видел довольно многолюдные селения – жители обзаведшиеся домами и хозяйством, представляют не то уже странное общество, которое прежде в бывшей Сечи Запорожской составлено было. Люди осемьянившись не те уже марнотратцы, которые все что ни собрали, каким бы то образом ни было, расточали. Они теперь, по видимому, трудолюбивее… Поступившие в сформированные полки казаки, люди самые видные и крепкого сложения, и хотя разноцветно, но пристойно одетые. Офицеры большею частию молодые, старающиеся друг перед другом себя отличить…” (л.8).
33. РГВИА. − Ф. 52. − Оп. 1. − Д. 311: чолобиття й атестати Максима Комлика, Герасима Спичака, Івана Головатого, Петра Старого, Семена Жея, Василя Донця, Мокія Гулика, Василя Вовка, Антона Шульженка, Костянтина Шнурчевського, Омеляна Барабаша, Андрія Зеленського, Івана Неживого, Антона Шлома, Павла Великого, Микити Довбні, Гаврила Письменного, Семена Білого, Микити Кравчини, Івана Копійки, Степана Курила, Петра Гнойового, Івана Малого, Петра Чернявського, Степана Шапошника, Федора Водолаги, Івана Білого, Степана Самсики, Клима Перепілки, Корнія Куропацького, Степана Жидка, Івана Вербця, Степана Розлаги, Олексія Шульги, Василя Супереки, Якова Чинбаря, Давида Півненка (Кучердученка), Йосипа Сопілки, Семена Бойка.
34. ДІМ. − КП. 166478 / АФД. 156 (рапорт командира Кінсьководського повіту поручика Т.Корчагіна до Азовської губернської канцелярії; початок грудня 1775 р.).
35. BCz, rps. 3840 (лист подільського воєводи В.Ржевуського до маршалка надвірного Є.Мнішка від 2 лютого 1762 р.): “…wypadali corocnie z Siczy hajdamacy, krórych zowią wataźki albo komendanci hajdamaków. Ci sobie dobierali w dzieciecero więcej naszych z Polski hultajów, pijaków, nawet i szlachtę, seledce im golili i na hajdamaków przeformowywali…”.
36. Мигрин И. Похождения или история жизни Ивана Мигрина, черноморского казака. 1770-1850 гг. / Сообщ. Г.И. Мигрин // Русская старина. – 1878. – Т.23. – №9: “…донесли Головатому, что я еще кобянюсь. “А, бисов сын! – сказал он, – обрить ему швыдче голову по-казачьи; тогда он будет уже нашим”. Таким образом мне остригли волосы, отрезали длинную мою косу (тогда носили еще косы) и оставили только одну косичку на переди, называемую “чуприна”, – и я стал черноморцем…”.
37. ГАКК. − Ф. 250. − Оп. 1. − Д. 26 (копія рапорту одного чорноморського старшини таврійському губернатору С.Жигуліну, від 13 лютого 1796 р.). Дослівно звучало так: “…многие помещики… отдают в рекруты, отрезывают чупрыны, бьют безчеловечно, отправляют в тюрьмы, несмотря ни на какие их доказательства…”.
38. ГАКК. − Ф. 249. − Оп. 1. − Д. 126-а (т.2) (лист Ф.Квітки до А.Головатого, від 28 жовтня 1792 р.). В цьому ж листі Квітка запевняє Головатого, що завжди намагається захищати чорноморців від неправдивих звинувачень, причому робить це досить дотепно: всім тим, хто вважає чубатих грабіжників чорноморцями він відповідає, що от, наприклад, Василь Мирович, засуджений у 1764 р. на смерть як державний злочинець (за невдалу спробу звільнити з ув’язнення в Шліссельбурзі Іоанна VI Антоновича) носив косу – то що ж, тепер всіх тих, хто носить коси вважати “Мировичами”?
39. ГАКК. − Ф. 249. − Оп. 1. − Д. 15 (лист до кошового отамана Війська запорозьких вірних козаків З. Чепіги від А. Бекшикова, від 15 серпня 1788 р.): згідно наказу самого ж кошового, спеціально відряджений козак віз йому “його” (!) люльку.
40. ГАКК. − Ф. 249. − Оп. 1. − Д. 855: ще й у 1823 р. чорноморець П. Дробязко, під час перебування на богомоллі у Києві, одягається “по-запорозьки”.
Published
2021-08-12
How to Cite
Mil’chev , V. I. (2021). The characteristic touches of Zaporozhian etos in XVIII ct. Zaporizhzhia Historical Review, 1(27), 21-28. Retrieved from https://istznu.org/index.php/journal/article/view/2083